(ЛЕЛЕЧІ ДІТИ)

Катерина Міхаліцина

(лелечі діти)

..від російського обстрілу в одному із сіл Обухівського району на Київщині загинула лелечиха, прикривши чотирьох пташенят собою..

в небі неба нема
самота та сама
ходить ходить між хмар 
і сліпого вогню
скільки не лопочи
легковірне й легке слово "мама"
не повернеться з ирію

скривлене горло пече
осипаються іскри
риски бризки пекучі 
на крила
скільки не лепечи
не злетиш не злетиш
в сонну тиш

і заболює біло забілює болем
не сила
а розплескана ніжність
жива й ворушка, мов спориш

і не буде гнізда
і не буде куди прихилитись
чи то дітям птахів
чи пташиним сердечкам дітей

в небі неба нема
не прийняти і не примиритись
біле пірʼя
подвірʼя
лелеки ідуть до людей

24 травня 2025 року

Лелеки з давніх-давен живуть поруч з нашими домівками. Навесні більшість з них повертаються туди, де вони народилися, або де гніздилися торік. Вважалося, що лелека приносить щастя та  добробут в сім’ю, сповіщає про поповнення в родині, тож мати такого сусіда хотіли чи не у кожному дворі. Наші пращури були впевнені, що лелеки добре розбираються в людях і селяться біля дому, де панує злагода. Раніше існувала традиція – приваблювання лелек на гніздування, коли на солом’яні стріхи клали колеса з возів, аби птахам було легше звити гніздо саме на цій господі. Якщо вірити нашим предкам, в сім’ї має бути гармонія, щоб лелека захотів звити гніздо. Якщо ж родина сварлива, чути крик і образи, то хоч десять колес по кутках розкладіть, вони не захочуть з вами жити... Втім, птахи могли і “перевиховувати” своїх сусідів: якщо чорногуз вив гніздо поруч з будинком, де завше чути чвари, люди казали, що тепер нарешті в цю сім’ю прийде порозуміння.