ВЕЧОРНИЦІ & ДОСВІТКИ

Ще сто п’ятдесят років тому щойно починалися холоди, на кожній вулиці української громади влаштовували вечорниці чи досвітки… Були вони буденні, були й святкові. Кожна частина села, а то й кожна вулиця мала свою хату для вечорниць. Навіть на маленьких хуторах було не менше, як дві такі хати, бо вважалося, що ходити на ті самі вечорниці рідним братам та сестрам не годиться. На вечорницях збиралися лише незаміжні дівчата та неодружені хлопці. І якщо дівчата відвідували вечорниці виключно у своєму селі і трималися переважно одного гурту, то хлопцям дозволялося бути на вечорницях як свого села, так і сусідніх.
Приміщення для вечорниць винаймали дівчата і платили за нього не грішми, а хлібом, пшоном, борошном чи полотном. 

Парубки приходили завжди пізніше дівчат. Підійшовши до хати, вони стукали у вікно. Якщо суворий дівчачий фейс-контроль впізнавав «своїх», то двері відчиняли. Якщо ж «чужий» – не впускали, тоді парубок мусив чекати надворі інших хлопців, адже ввійти до хати він міг тільки зі згоди «своїх».

Вечорниці – це вам не сучасна дискотека чи вечірка. Дівчата додавали сюди трішки хатньої роботи – вишивання, шиття, але не для того, щоб її виконати, а здебільшого щоб показати майбутнім чоловікам, які вони майстрині (потім свою роботу мали показати ще й матері). Хлопці ж заважали дівчатам працювати, залицялися, розповідали їм різну бувальщину та небилиці, співали. Часто затівали жарти та бешкети: цілувалися з дівчатами через гребінь, могли вкрасти прядку або куделю підпалити. Коли хтось із хлопців починав куняти, йому мастили обличчя сажею, а в чоботи наливали води. Таке покарання могло спіткати й парубків, які вперше прийшли на вечірку.

Ну а заключною частиною, звичайно ж, була вечеря, бо українці здавна любили поїсти на вечорницях – так, як і досі люблять на вечірках. Матері давали дівчатам із собою трішки продуктів, щоби вони могли спільно приготувати щось на вечерю, а парубки були відповідальними за випивку.

Десь після першої-другої години ночі молодь лягала відпочивати. Ночували по парам, при цьому право вибору належало дівчині. Якщо парубок лишався ночувати сам, то на нього чекало глузування.

За поведінкою молоді на вечорницях суворо, а то й не дуже,  стежила господиня хати. 

На святкових вечорницях молодь більше розважалася, танцювала, співала. Здавна відомо, що найкраща музика, танці, народні пісні, перекази, легенди, жартівливі оповідання, прислів’я, загадки великою мірою виникали саме тут – на досвітках та вечорницях