ЛЮДИ та СИРЕНИ

Вікторія Амеліна
Повітряна тривога по всій країні
Так наче щоразу ведуть на розстріл
Усіх
А цілять лише в одного
Переважно в того, хто скраю
Сьогодні не ти, відбій

Людство задумалося про способи повідомлення про небезпеку задовго до появи літаків та ракет. Спочатку роль сирен виконували барабани, роги, гонги та дзвони.В залежності від ситуації вони сповіщали про пожежі, наближення ворога, скликання народних зборів чи як варіант — початок повстання. На великих відстанях функцію сигналізації, яка мала заздалегідь попередити про небезпеку ворожого вторгнення, відігравали вогнища на вартових заставах. Такі системи сповіщення діяли протягом кількох тисяч років і лише наприкінці ХІХ столітті їм почали знаходити більш технологічні аналоги. Наприклад, поява телеграфу, телефону та радіо дозволила набагато швидше повідомляти про небезпеку на великі відстані. А от на місці про них вже інформували сирени.
Винахідником пристрою, який зараз міцно асоціюється з повітряними тривогами, став шотландський природознавець Джон Робінсон. В 1799 році він сконструював пристрій для вимірювання висоти звуку — до труби, якою поступало повітря до органу, він під'єднав запірний кран. У процесі професор встановив, що відкриваючи та закриваючи цей кран з різною швидкістю, можна видавати звуки різної гучності. Цей пристрій мало походив на сучасні сирени, він навіть не називався «сирена», але дав старт для майбутніх удосконалень.
В 1819 році французький винахідник Шарль Каньяр де Ла-Тур модифікував пристрій Робінсона та представив науковій спільноті «нову акустичну машину, яка буде використовуватися для вимірювання коливань звуку в повітрі». Оскільки ця машина також працювала (тобто видавала звук) під водою, то назвав він її на честь сирен — міфічних напівжінок-напівптахів з давньогрецьких легенд, які зачаровували моряків своїм співом та заманювали на скелі. Нова машина була більш практичною, і що важливіше, набагато голоснішою і саме від неї ведуть свій родовід сучасні сирени. Хоча спочатку і вона використовувалася у якості музичного інструменту.
В наступні десятиліття машина Каньяра багато разів удосконалювалася і врешті її підлаштували для практичних завдань. Спочатку їх встановлювали на маяки, а потім — на пожежні дільниці та машини. Так сирена з музичного інструмента перетворилася на засіб інформування про небезпеку.

За минулі століття людство суттєво просунулося не лише у вдосконаленні засобів сповіщення про небезпеку, але й засобів, які цю небезпеку створюють. 

17 грудня 1903 році брати Райт здійснили перший в історії політ на літаку — за 59 секунд він здолав 262 метри. А в 1908 році британський письменник Гербер Веллс видав фантастичний роман «Війна у повітрі», на сторінках якого величезні армади аеропланів, дирижаблів та різних дивакуватих літальних апаратів знищували цілі міста. І вже за три роки ці передбачення почали потроху справджуватися. 1 листопада 1911 року італійський пілот Джуліо Гаввоті зі свого аероплана жбурнув кілька ручних гранат на позиції турків у лівійській пустелі. Невідомо чи вдалося йому когось уразити, але ця атака увійшла в історію як перше бомбардування з повітря. В 1914 році спалахнула Перша світова і війна у повітрі стала реальністю, хоча, на щастя, у набагато менших масштабах ніж у Веллса. Особливо активність на цій ниві проявляли німці, які, повторюючи сюжет фантастичного роману, зробили ставку на бойові дирижаблі. Наприкінці Першої світової на заміну дирижаблям прийшли перші спеціалізовані літаки-бомбардувальники, а далі з кожним роком бойова авіація вдосконалювалася та ставала усе більш смертоносною.
Необхідність наявності ефективної системи повітряної тривоги стала усім очевидною. Наприклад, в Англії у більшості міст встановили потужні сирени в 1938-1939 роках. Вперше вони зазвучали 3 вересня 1939 року, за лічені хвилини після виступу по радіо прем'єра Невілла Чемберлена, який повідомив про оголошення війни нацистській Німеччині. Щоправда, тоді тривога виявилася хибною — її увімкнули через літак союзників, який сплутали з німецьким.
Однак згодом звуки сирен залунали у повну силу по усьому світу та стали тривожним «саундтреком» світової війни на цілих шість років. Хоча про авіаньольти попереджали не лише вони. Наприклад, в срср крім сирен цю місію виконувала і велика мережа гучномовців, під'єднаних до радіоретрансляторів.

Марина Пономаренко
Ночі такі, що чорти із них чавлять вино
Сирена співає п'яному саксофоністу
І вічність, наче велике веретено
Проколює фіолетову шкірку міста

У пазухах б'ються об ребра серця
І душі гойдаються, мов у колодязі відра
Останній тролейбус іде до Сирця
Крізь вікна вовки виють на вітер

Тонка і в'юнка у сирени рука
Бери цю зелену долоню й не бійся
Під повнею повниться сріблом ріка
І ниткою в'ється під лебедину пісню

І вічність спиняється - от і все
Сирена співає - і починає плакать
Саксофоніста звуть Одісей
...останній тролейбус іде до Ітаки

Коментарі