ЇЇ ВИШИВАНЕ ЖИТТЯ

«Зустріне на вулиці чи на базарі в Глухові дівку в гарно вишиваній сорочці або в красивій плахті, спинить її: «Почекай на хвилинку», розгляне візерунок, змалює й іде далі, а дівка стоїть та оглядається на кумедну панію», - писав етнограф Олександр Малинка про захоплення Пелагеї Бартош-Литвинової, громадської діячки, етнографині, фольклористки, уродженки Глухівщини... Її ім’я навряд чи щось говорить комусь із сучасників, хоча йдеться про видатну українку, яку Михайло Грушевський вважав однією з найстарших репрезентанток української етнографії...  Багато літ нашу історію ми читали з чужих книжок.

Вона народилася, жила й працювала на Глухівщині, їй присвятила мало не всі свої праці: понад тридцять років Пелагея Яківна збирала народні орнаменти, змальовувала візерунки вишивок, ткацтва, малюнки на кахлях, керамічних виробах, дереві, писанках, рушниках, скатертинах. Не маючи великих статків, владних покровителів, дворянського статусу, вона відкриє школу, самостійно створить для неї підручники, опублікує кілька альбомів народних візерунків, стане членом-кореспондентом Паризького антропологічного товариства, збереже для наступних поколінь пам’ять про народні вірування, пісні, ремесла, традиції...

Вона невтомно працювала над відтворенням старовинних народних орнаментів та вишивки. Замовила у Кролевці верстат, сама ткала на ньому і навчала інших, Відвідувала кустарів, мріяла влаштувати у своїй Землянці ткацьку школу й подарувати її селу. Мріяла також створити детальну етнографічну карту своєї волості із зазначенням старовинних географічних назв всіх населених пунктів і природних об’єктів (урочищ, лісів, озер, балок), записати народні оповідання та легенди що стосувалися місцевої топоніміки...

Але це все - потім...

А зараз новонароджена Полінька, як її ніжно називає мама, захоплено дивиться на світ. А батьки бажають їй тихої щасливої долі... Так на сторінках роману-біографії Світлани Талан «Її вишиване життя» твориться історія дівчики, дівчини, жінки...