ПІТЕР БРЕЙГЕЛЬ З ТРОЄЩИНИ

Якби Пітер Брейгель жив на Троєщині

Прокидався би вранці, снідав би голубцями тещиними

Закусював би маринованим огірком чи кислицею

Виглядав у вікно. Бачив, як на сніг виходять мисливці

Такі вони наїжачені, сонні, збентежені

Ідуть крізь двори, оточені вавилонськими вежами

Ідуть, ніби хресна хода, і впихаються до автобусів

Пітер думає — «Це достойно живопису»

Pieter Brueghel de Oude 

Пі́тер Бре́йгель-старший, фламандський живописець та графік, відомий ще як «Селянський» чи «Мужицький» — ще за життя, у XVI столітті, належав до числа найвідоміших художників свого часу. Майстер пейзажу та жанрових сцен. Найвідоміший і найзначніший із носіїв родинного прізвища пензлярів, батько художників Пітера Брейгеля молодшого (Що з пекла) і Яна Брейгеля старшого (Що з раю).

Народився десь між 1525 і 1530 рр. (точна дата невідома). Серед можливих місць його народження зазначають місто Бреда в провінції Брабант, та ще селище Брьогел неподалік цього міста. 

Навчався у Пітера Кука ван Альста — придворного художника імператора Карла V.  У 1551-му прийнятий в антверпенську Гільдію живописців. Свою творчість присвячував переважно зображенням природи, сільських сюжетів і біблійних персонажів, ніколи не малював портретів на замовлення. Джерелом його натхнення були фольклор і народні звичаї. З них запозичив і алегоричну, гротескну, а часто і фантастичну форму, в якій виявлялася мудрість народу доби пізнього середньовіччя. Проте живе спостереження в творах Брейгель бере верх над елементами фантастики.

У 1553-му здійснив подорож до Франції, Італії, Швейцарії. Був зворушений давніми пам'ятками Риму та шедеврами Відродження, морськими стихіями та живописними гаванями Середземномор'я. Але подорожні враження відбилися лише в створенні пейзажів. В картинах побутового жанру і надалі спирався на національні реалістичні традиції з залишками готицизмів, ніяк не наслідуючи ні гармонійні риси живопису майстрів італійського Відродження, ні компромісні риси творів нідерландських митців так званого романизму.

У Пітера в кухні — негуляний пес і гори брудного посуду

Пітер проводить ранкову розмову з господом,

Каже щось типу: 

«Господи, глянь же на мене дурного і передчасно сивого

Ти правда задумав цей світ із житловими масивами?

Із цими бродячими псами і голосними сусідами?

Ти правда задумав людей пустоокими, п'яними, ситими

Ти правда придумав цю їжу, приправлену глутаматом натрію

Господи, хіба не мав би я народитися десь у Фландрії?»

Своє прізвисько «Мужицький» дістав за живописну серію «Пори року» та за пристрасть до зображення нешляхетних, неаристократичних персонажів («мужиків»). Живопис століттями був монополізований аристократичними родинами Західної Європи і обслуговував перш за все їх потреби, Брейгель же розкриває величну красу рідного краю, оспівуючи звичаї, життя і побут людей непривілейованих верств. В картинах пройнятих народним гумором, художник утверджує естетичну цінність образу простої людини, підкреслюючи незламну життєву силу народу. Як стверджують біографи, художник  часто одягався, наче бідний робітник, аби залишатись непоміченим і вивчати життя й побут простих фламандських селян. 

Пітеру знову снився Антверпен і вітряки над болотами

Пітер плакав у сні над нежитим життям і неписаними полотнами

Але зараз п'є чай і не так вже й страшиться прийдешнього

Зрештою, люди приблизно однакові — у Фландрії й на Троєщині

І все ніби окей, лише на стіні, на шпалерах з рожевими айстрами

Красується «Тріумф смерті» пензля невідомого майстра

Брейгель бачив і трагічні сторони життя...

У середині життя жив та працював в Антверпені, в 1563 р. переїхав до Брюсселя, де і помер 5 вересня 1569 року. Похований у брюссельській церкві Богородиці (в каплиці). За різними джерелами, художник прожив лише близько 40 років. До ХХ століття збережено 45 живописних полотен майстра і багато ескізів. З усіх картин, що збереглися, близько третини має Музей історії мистецтв у Відні.

Марина Понмаренко

Якби Пітер Брейгель жив на Троєщині
Прокидався би вранці, снідав би голубцями тещиними
Закусював би маринованим огірком чи кислицею
Виглядав у вікно. Бачив, як на сніг виходять мисливці
Такі вони наїжачені, сонні, збентежені
Ідуть крізь двори, оточені вавилонськими вежами
Ідуть, ніби хресна хода, і впихаються до автобусів
Пітер думає — «Це достойно живопису»

У Пітера в кухні — негуляний пес і гори брудного посуду
Пітер проводить ранкову розмову з господом,
Каже щось типу: 
«Господи, глянь же на мене дурного і передчасно сивого
Ти правда задумав цей світ із житловими масивами?
Із цими бродячими псами і голосними сусідами?
Ти правда задумав людей пустоокими, п'яними, ситими
Ти правда придумав цю їжу, приправлену глутаматом натрію
Господи, хіба не мав би я народитися десь у Фландрії?»

Пітеру знову снився Антверпен і вітряки над болотами
Пітер плакав у сні над нежитим життям і неписаними полотнами
Але зараз п'є чай і не так вже й страшиться прийдешнього
Зрештою, люди приблизно однакові — у Фландрії й на Троєщині
І все ніби окей, лише на стіні, на шпалерах з рожевими айстрами
Красується «Тріумф смерті» пензля невідомого майстра