ЛЮБИТИ ДІТЕЙ

Малий Мацюсь ще не вмів ні читати, ні писати, коли після смерті батька йому довелося стати королем. Якби не Фелек, простий кмітливий хлопець, він так ніколи й не довідався б, що багато дітей його королівства живуть дуже бідно, у них обмаль іграшок, немає можливості ходити до школи вчитися, потрібно багато працювати. І тоді Мацюсь приймає рішення змінити світ: він створює дитячий парламент, намагається зупинити всі війни у світі. Однак це зовсім не вподоби іншим дорослим королям. Заради високих ідеалів Мацюсь зазнає чимало небезпечних пригод, ризикує власним життям, навіть зрікається королівської влади... 

Він народився 22 липня 1878 року у Варшаві, в сім’ї відомого адвоката Гольдшміта. Батьки назвали свого сина Генріком, та через двадцять років, надсилаючи на конкурс газети «Кур’єр Варшавський» свою першу п’єсу, юний Генрік Гольдшміт надумав узяти собі літературний псевдонім — Януш Корчак, за ім’ям героя однієї з книг польського прозаїка Крашевського. 

Закінчивши 1903 року медичний інститут, Януш Корчак спочатку працює педіатром - лікує дітей, а вечорами пише книжки. Діяльність вихователя він почав з роботи в бібліотеці, згодом в 1907 і 1908 роках працював у літніх дитячих колоніях, де основним контингентом були сироти й діти з бідних єврейських родин. У 1912 році він відкриває притулок для дітей-сиріт — «Будинок сиріт»... Коли почалася Перша світова війна, лікаря Корчака мобілізували на фронт ординатором польового госпіталю. Чотири роки Корчак поневірявся дорогами війни. Навесні 1917 року воєнне лихоліття занесло Януша Корчака в Україну, зокрема до Києва, де, крім діяльності військового лікаря, він опікувався створенням і відкриттям сирітського притулку для польських та українських дітей. Корчак пробув у Києві майже рік. Мешкав у підвальній кімнатці на вулиці Інститутській. Саме тут, у нас, у Києві, він писатиме свою знамениту книжку «Як любити дітей», у якій  дорікав дорослим, що ті поводяться з малечею, наче з симпатичними іграшками,  не даючи їм нічого зробити самостійно: мовляв, ми, дорослі, краще знаємо, у що тобі вдягатися, з ким приятелювати і скільки їсти цукерок. 

А у Варшаві на Корчака чекав «Будинок сиріт», на горищі якого була скромна кімнатка, в якій він мешкав протягом двадцяти п’яти років. У «Будинку сиріт» були свої закони, тут навіть існував дитячий парламент і дитячий суд, який мав захищати тихих і добросовісних дітей — щоб їх не ображали сильніші, і працьовитих — щоб їм не заважали ледарі. Товариський суд у дев’яти випадках з десяти виправдовував винних: зрозуміти й пробачити — такий був його лейтмотив. Розповідали, що найсуворіший вирок суду — це посидіти кілька хвилин на шафі. Мабуть, затяті бешкетники звідти могли краще усвідомити свою поведінку. А оскільки на суд можна було викликати й вихователя, то одного разу й самому директорові Корчаку довелося дертися на шафу...

А тим часом у Європі назрівала Друга світова війна. У сусідній з Польщею Німеччині до влади прийшли нацисти. Чомусь цим людям стало затісно жити в своїй країні. До того ж вони були впевнені, що знають, як зробити життя у світі справедливішим. Ця справедливість була доволі дивною.. 1940 року німці заарештували Корчака — він принципово не носив «міченої» повʼязки, але його викупили колишні вихованці. У всесвітньо відомого письменника була можливість виїхати з Польщі, але Корчак знову повернувся у «Будинок сиріт», який на той час уже переселили на територію варшавського гетто.

В перших числах серпня 1942 року за наказом гітлерівців вихованці Корчакового сиротинця вирушили у свій останній шлях. Корчак ішов попереду, тримаючи за руки хлопчика й дівчинку, а над  дитячим строєм розвівався зелений прапор Мацюся. Так вони й прийшли на Умшлагплац. Тут на них чекав поїзд, що мав вивезти їх у фашистський табір знищення — Треблінку.

— Що це?! — закричав німецький комендант.

— Корчак з дітьми, — відповіли йому.

Офіцер почав щось згадувати, але згадав лише тоді, коли діти були вже в вагонах.

— Це ви написали книжку «Банкрутство маленького Джека?» (Це була книжка про хлопчика, який спробував організувати в школі кооператив. Корчак написав її через рік після «Короля Мацюся».)

Корчак кивнув — мовляв, так.

— Я читав вашу книжку в дитинстві, гарна книжка, ви можете залишитись, докторе, — сказав комендант.

— А діти?

— Діти поїдуть... Але ви можете покинути вагон.

— Помиляєтесь. Не можу. Не всі люди - мерзотники.

І він вирушив зі своїми вихованцями на смерть. Кажуть, що Корчак по дорозі в Треблінку розповідав дітям казки, щоб відволікти їх від важких думок. 

Януш Корчак вважав, що війни розв'язують ті, хто в дитинстві недоотримав любові і кому старші хибно пояснили життєвий світоустрій...