ТРИМАЙСЯ ЗА СВІТЛО...

Вікторія Амеліна

у мене син і у неї син

у неї до війни було два
у мене завжди був один

і спробуй комусь іще поясни
що в неї і досі ще два сини
що той ясноокий не вмер, не зник
вона його родить щодня під крик
але крик жінки, не немовля 
а хлопчик усе не кричить ніяк
хоча вона родить його щодня

він дивиться мовчки із темноти
так ніби благає їй помогти 
але вона родить його сама 
між нею і мною тепер пітьма

бо в мене син і у неї син
у неї до війни було два
а в мене завжди був один

і спробуй комусь іще поясни
що з нею на двох у нас три сини

Світлана Поваляєва:

"Зловила себе на думці, що от зараз мені напише Віка і я їй подякую, і ми писатимемо одна одній "обіймаю тебе, дорога", "люблю" і ніяковітимемо, бо ж неможливо розрадити в цьому болі, тільки триматися одна за одну, щоб не захлинутися.. а Віка не напише уже.. і триматися можна лише за світло".

...її живий голос згас назавжди – вона померла 1 липня в лікарні від поранення, яке спричинив російський ракетний удар по краматорському кафе 27 червня. Вікторії Амеліній було 37 років, вона - авторка двох романів та дитячої книги, лауреатка премії Джозефа Конрада, яку вручають молодим українським письменникам. Після вторгнення Росії вона приєдналася до правозахисної організації Truth Hounds та розслідувала злочини російської армії на окупованих і потім звільнених територіях. Тепер Вікторія сама стала жертвою воєнного злочину...  У неї лишився 10-річний син...

бо в мене син і у неї син

у неї до війни було два

а в мене завжди був один

Світлана Поваляєва

Я чекаю – не вмію, а вчуся

Без надії, без страху, без сил

І здається мені, що лечу

Як підстрелений ґвинтокрил

І якимось дивом не падаю

Там, де є чужі і свої –

Просто плаваю в небі і згадую

Всі непройдені нами плаї

І невнюханий степ, і моря нерозплавані,

І розплавлені дотики між

Урбаністикою й вулканічною лавою,

Диким плесом річкових міжніжжж

І здається, землі не торкаюся

Доки ти не повернешся ще

У світи, що насправді складаються

Із роздертих жагою пащек

"Ніхто не народжується для війни. Рома був такий світлий і досконалий, що, звісно, повстав би (і таки повстав) проти будь-якої несправедливості, але він точно не мріяв убивати живих істот, навіть якщо це наші одвічні вороги... Рому вбили росіяни, тож, навіть коли закінчиться війна і Україна переможе, він, як тисячі українських воїнів, ніколи не повернеться додому і не матиме власної родини і власних дітей, про яких мріяв. Я хочу, щоби пам’ятали про це ті, хто досі прагне порозуміння з росіянами. У заповіті Роман написав, що він не прощає ворогів. Не прощаю і я. І ніколи не прощу", - написала письменниця Світлана Поваляєва... громадський активіст, доброволець, розвідник 93-ї ОМБр "Холодний Яр" Роман Ратушний загинув 9 червня 2022 року. 5 липня 2023 року йому мало бути 26... 

Я не умру від смерти —

Я умру від життя.

Умиратиму — життя буде мерти,

Не маятиме стяг.

Я молодим, молодим умру —

Бо чи стану коли старим?

Залиш, залиш траурну гру.

Розсип похоронні рими.

Я умру, умру в Патагонії дикій,

Бо належу огню й землі.

Рідні мої, я не чутиму ваших криків,

Я — нічий, поет світових слів.

Я умру в хвилю, коли природа стихне,

Чекаючи на останню горобину ніч.

Я умру в павзу, коли серце стисне

Моя молодість, і життя, і січа.

30. VI. 1917

Михайль Семенко