ЩОДЕННИКИ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Він не любив інтерв'ю, тому що разом із власними думками змушений був вимовляти десятки обов’язкових слів, у які й сам не вірив. Свої справжні думки Гончар довіряв не літературним творам, а щоденникам...

Олесь Гончар. Записи зі щоденників:
«Ось знову весна, сонце, поля і гори тонуть у буйній зелені. Майже первозданна краса її змушує замислитися і про життя, і про майбутнє. Що на мене чекає? Снаряд чи розривна куля, чи смерть миттєва і в муках, на санітарному возі?.. Чого хочеться? Жити в Гринаві, написати велику, пристрасну, але правдиву повість про загиблих людей, про оману і страждання мільйонів. І піти, заснути навіки, піти в царство спокою і справедливості. Але знаю, все буде не так: мрії ласкаві, а життя жорстоке – тільки декого любить воно. Тому – сумні думи, чорні думи і в повітрі в‘ється вона, щастя моє, - і чую її голос, і знаю, що все це – золота казка». 1945
«Яка дика епоха! З якою сатанинською силою нищилася Україна! За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші генії нації – Шевченко, Гоголь, Сковорода – все життя були безпритульними. Шевченків «Заповіт» написано в Переяславі в домі Козачковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя й Сковорода... Але сталінщина своїми жахіттями, державним садизмом перевершила все. Геноцид винищив найдіяльніші, найздібніші сили народу. За які ж гріхи нам випала така доля?» 1965
«Сама історія запитає кожного з нас у цей день: хто ти? Чи справді вичавив із себе тоталітарного раба, чи здатен відстояти себе як людину, відстояти завтрашній день своєї згорьованої, прекрасної України?» 1991

«росію погубить ненависть, яку вона розпалює в собі, — ненависть до України». 1993

«Повгрівались, як вужі, у теплих ложах, тримаються крісел, забувши так швидко, хто вони і для чого! Банальні кар’єристи, а не обранці народні». 1994

Його «Щоденники» показують глибоко трагічну постать непересічної людини, яка стала живим уособленням долі України, що у ХХ столітті здобула, втратила й відновила свою політичну свободу. 

Олесь Гончар народився в незалежній Україні, у квітні 1918 року. Власне, він фактично був її ровесником. Дитячі роки його припали на добу українського національного відродження, юнацтво – на час, коли те відродження стало розстріляним. А ще був Голодомор. А далі юність – фронт, полон, знову фронт. Йому пощастило: він повернувся додому живим і не зламаним духовно, а лише привченим системою ховати свої справжні думки, натомість говорити те, що від тебе хочуть почути. І ось із таким складним досвідом недавній старший сержант-мінометник Олександр Гончар став письменником Олесем Гончаром... 

У щоденниках воєнного часу він прагнув правди, розумів жахіття і безглуздість війни, писав про себе як про щиро релігійну людину, - а в трилогії «Прапороносці» показав велич радянського народу під проводом партії, за що одержав аж дві Сталінські премії...Над «Прапороносцями» працював три роки, а далі за майже 30 років створив 8 романів. Якби Олесь Гончар лише продукував друковану брехню, хоч і талановиту, він нічим не відрізнявся б від десятків, а то й сотень певного ґатунку членів Спілки письменників УРСР, чиї прізвища сьогодні цікаві хіба що дослідникам механізмів тоталітарної пропаганди. Та він не вписувався повністю у систему; власне, сам факт ведення ним фронтових щоденників – це вже акт неабиякої мужності, бо йшлося про пряме порушення сталінського наказу: жодних особистих записів на передовій! інакше – воєнний трибунал! І в романі «Прапороносці» не все так просто: зображені там у його епізодах  2-й і 3-й Українські фронти – не лише за назвою українські. За Гончаром, українці – це сильні й мужні люди, чий потенціал далеко не обмежується співом тужливих пісень; українці вміють не тільки воювати, а й перемагати. Це нація, здатна бути нацією самовідданих лицарів, стверджував письменник, і в цьому сходився зі, здавалося б, непримиренними своїми ідеологічними опонентами – Дмитром Донцовим та Євгеном Маланюком...

На сесії Верховної Ради України після історичного референдуму 1 грудня 1991 року саме Олесь Гончар проголошував результати волевиявлення українців жити в незалежній Україні... Лише останні 10 років свого життя Олесь Гончар прожив як вільна людина.