TO BE, OR NOT TO BE...

1623-го року Бен Джонсон у віршованій посвяті до легендарного Фоліо  Вільяма Шекспіра – першого посмертного видання, до якого увійшли майже всі п’єси драматурга – радив читачам не звертати уваги на портрет на титульному аркуші видання, а вчитуватися в рядки творів. Воно й зрозуміло: на знаменитій гравюрі Дройсхута – відверта маска блазня, що закриває обличчя; навіть чітко видно межу цієї маски, а камзол Шекспіра скроєний із двох лівих половинок, одна з яких вивернута навиворіт… 

Сучасний англієць з вищою освітою послуговується не більше ніж 4 тисячами слів, а малоосвічений провінційний житель єлизаветинської Англії вживав 1 тисячу або навіть половину того. Словник творів великого драматурга налічує близько 20 тисяч слів - в два-три рази більше, ніж у найосвіченіших і літературно обдарованих його сучасників і навіть письменників наступних поколінь… Такий величезний розрив говорить сам за себе – нічого подібного історія світової літератури не знає. Як повідомляє Оксфордський словник, Шекспір ввів в англійську мову близько 3200 нових слів - більше, ніж Бекон, Джонсон, Чапмен разом узяті. Твори Шекспіра також свідчать, що він вільно володів французькою, латинською, італійською мовами, міг читати грецькою, а можливо, й іншими мовами. Він знав твори Монтеня, Рабле, Ронсара, Аріосто, Боккаччо, Банделло. У його творах – численні свідчення класичної освіти, чудового знання греко-римської міфології, літератури, історії. Він був добре був обізнаний і з аглійською літературою, а при створенні історичних п'єс користувався Хроніками Холіншеда, працями Холла, Графтона, Фабіана. Дослідження, проведені вченими за останні півтора століття, показали ґрунтовність знань Шекспіра в англійській історії, юриспруденції, риториці, музиці, ботаніці, медицині (тих років, звісно), військовій і навіть морській справі, добре знався на Святому Письмі.

У ті часи переважна частина таких знань могла бути отримана лише в університеті, від домашніх вчителів, від людей, які особисто брали участь у військових походах. Публічних бібліотек до кінця XVI століття в Англії ще не було. Багато що говорить про дуже близьке знайомство Шекспіра з придворним етикетом, титулатурою, родоводом, мовою найшляхетнішої знаті та монархів. Саме в цьому середовищі, де відбувається дія більшості його п'єс, Великий Бард почувається найбільш впевнено.

Його життя та смерть оповиті ореолом таємниці: є тільки ім’я – одне ім’я без плоті й крові, надто вже не сумісні факти з життя Вілла Шакспера зі Стратфорда з творчим спадком Вільяма Шекспіра. 

Чарльз Діккенс, Самюель Кольрідж, Марк Твен, Волт Уітмен, Іполит Тен та й не лише вони – сумніви висловлювалися багатьма видатними митцями. Відтак з’явилося чимало гіпотез та ціла галерея реальних претендентів на «шекспірівський трон». 

Якщо розглянути в сукупності дані щодо таємниці особистості Шекспіра, то привертає увагу дивна обставина: ця таємниця не могла бути примхою однієї людини, вона суворо оберігалася на рівні державного секрету. Такий собі  літературно-історичний детектив довжиною у чотири століття: хто і навіщо затіяв цю гру, нерозгадану досі, пояснити не можливо…