...НА ДРУГИЙ ПРАЗНИК СВЯТОГО ВАСИЛЯ

Ірина Цілик:

І знову: відволіклася на пів дня, а потім побачила новини. Моя стрічка - концентрований біль. Ця нещасна панелька з переламаними ребрами, виваленими нутрощами, під якими десятки перекреслених одним прильотом життів... Дніпро... 

І ми знову лютуємо. А завтра ті з нас, кого не зачепило, підуть собі якось жити далі. А потім знову і знову прилетить. І ми знову будемо плакати й лютувати. А нашим союзникам, попри всі глибокі співчуття, буде знову вигідніше тяяягнууути мов гуму цю війну, потихеньку виснажуючи ворога, а не зупиняючи його широкими ефективними жестами. Мабуть, це розумно з точки зору тієї логіки, якою керуються великі гравці. Але моє серце не з ними, а з тією матір'ю, яка сьогодні страшно проклинала до сьомого коліна тих, хто вбив її сина. Чи з молодою дівчиною, що сидить на уламках своєї зруйнованої квартири з новорічним дощиком в руках. Чи з українськими військовими, що заливають щоденно своєю кров'ю наші землі та стримують орду. Кожне з цих життів уже ніколи не повернеться, не відновиться, ні. І так, страшенно хочеться помсти.

Галина Крук:

в нашому домі завжди ховали небезпечні предмети 

подалі від дітей, усілякі там ножиці і леза, голки і шила,

ножі кухонні, у важкодоступні місця, у потаємні шухляди

колючо-ріжучі, гострі і заокруглені, щоб ніхто не поранився

але хто ж знав, скільки небезпеки таїть в собі 

звичайна чавунна ванна, зависла над головою,

обвалена стіна вітальні, гвіздок від картини, 

на якому тримається стеля сусідньої квартири

але хто ж знав, яким важкими можуть бути

стелажі з книжками, якими твердими можуть бути

м'які меблі, дім наш ненадійний, дім наш над прірвою,

дім наш у повітрі, повному страшних голосів,

що ріжуть по живому, що колять навиліт,

що залишають незагойні рани

ніколи не ховали стількох нараз у нашому домі

Мирослава Ільтьо:

Моя бабуся, якій сьогодні 95, завжди говорила про гріх: "Все, що проти людини, все, що комусь на шкоду, веде до пекла".

Згадую грішника Степана, який крав на тракторній бригаді запчастини.

Згадую грішника Василя, який щосезону копання буряків кохав нову дівку, тримаючи каблучку в кишені спортивок. 

Згадую грішника Павла, який доливав у діжки воду, коли збирав молоко в односельців. 

Бабуся нічого не знає про Дніпро, 

розтерзане криком матері,

розбите уламками багаторічних ремонтів, 

зболене стогонами із-під завалів,

понівечене байдужістю цілої нації 

і тим, хто скерував ракету на багатоповерхівку,

яка болить тепер всій Україні.

Бабуся не знає нічого про чорне сьогодні.

У її світі кожен несе покуту за скоєні гріхи.

Той, хто натиснув "пуск", 

той, хто скерував ракету, 

той, хто мовчазною згодою схвалив біду, якою щедро посіяли на другий празник Святого Василя, невже ті грішники будуть в пеклі з Павлом, Василем і Степаном?

Бабусю, пекло не таке, як ти описувала мені малій.

Пекло прямо зараз показують по телевізору.

Непомітно виймаю батарейки із пульта, 

бо від бабиної хати до пекла – менше тисячі кілометрів. Від баби до Бога — невідомо скільки.