ОСІННЄ НЕБО - СИНІЙ ПАРАШУТ

про першу любов і про осіннє небо, як синій парашут…
Осіннє небо – синій парашут, 
на білих стропах бабиного літа... 
Цей вірш ніде не друкували, Соломія Чубай знайшла його в листі свого тата до друга, коли готувала альбом  POETY. Діалог поколінь…  Згодом вона додала текст з іншого татового листа до Олега Лишеги: «Тримайся, рости, я завжди з тобою, поки пам'ятаєш, я завжди при тобі». Так народилася ще одна пісня на вірші Грицька Чубая.
Він мав мрію, щоб поети зазвучали спільно з джазменами та симфонічним оркестром і про них почув увесь світ. І Соломія Чубай поступово почала втілювати цю мрію.


Соломія Чубай: «Йому було 33 роки, мені було два, коли КГБ його добили. Тепер багато українців мене зрозуміє, бо мого тата знищили росіяни, ще тоді, коли вже не було війни, коли всі «щасліво» жили в ссср. Ще у 15 років мого батька почало викликати КГБ на допити за те що він читає українську заборонену поезію. У 17 його побили, бо він біля пам'ятника Шевченка читав заборонений вірш Кобзаря. Батькові, радянська влада, не дала поступити у жоден університет чи інститут – бо він був українцем, поетом, який хотів просто писати вірші рідною мовою знав справжню історію України, а не вигадану росіянами. У 23 роки його зламали остаточно. Пам'ятаю, як мама розповідала, коли забрала тата після катувань у тюрмі на Лонського. Він боявся світла, звуків, власної тіні. Вона його ледь посадила у таксі, а потім він ще три дні сидів у кутку кімнати, тримаючись руками за ноги із закритими шторами. Йому було 23. І це був 1972 рік. Не було війни. Але радянська влада далі нищила українців. Що зробив цей юнак? Просто хотів писати українською і знати свою історію і говорити рідною мовою, він хотів Жити! КГБ обшуковувало наш дім, постійно стежили і на допитах били і накачували психотропами, садили вагітну дружину перед ним і приставляли револьвер до скроні, щоб він зізнався в антирадянських діях. Тому жахіття, які вчинили росіяни в Бучі та інших містах України, мене не здивували, бо вони це робили століттями з українцями, але ми на це закривали очі. Я жила з цим багато років, я живу без батька 40 років. Я розумію, кожну дитину, яка втратила тата чи маму у цій війні, я розумію, кожну матір чи батька, які втратили дитину у цій війні. І глибоко співчуваю.
Нарешті, світ і українці побачили справжнє обличчя наших катів, які знищували нас століттями. Тепер ми знаємо хто наш ворог і він ніколи вже не прикидатиметься нашим братом і добрим сусідом рятівником. Тому я вірю в ЗСУ і в цю боротьбу і вірю в те, що це боротьба світла і темряви і ми переможемо зло!
Бо саме так жорстоко ми стаємо Українцями, саме так ми починаємо поважати свою Країну і людей в них, такою важкою ціною і ми розуміємо, що говорити солов'їною потрібно, бо мова - має значення. Я вірю - ми переможемо!
Зі мною завжди тата слова «Тримайся рости, я завжди з тобою! Бувай, не сумуй - все йде на краще!».

Осіннє небо - синій парашут
На білих стропах бабиного літа.
І я, як дерево, щодня листи пишу, 
А ти мене не хочеш розуміти.

Несміло стукають освідчення у двері, 
Летять в траву освідчення невмілі, 
Дерева пишуть на папері жовтому,  
А я тобі пишу на білому.

Тримайся, рости, я завжди з тобою!
Поки пам'ятаєш, я завжди при тобі.
Тримайся, рости, я завжди з тобою!
Бувай, не сумуй, все йде на краще.

Гадав  собі:  забудешся  мені – 
Хай  тільки  згаснуть  літа  пломені!
Підуть  дощі  садами  сновигати
й  навчать  мене,  як  жити й не  страждати!

Дерева пишуть – пишуть до весни, 
І марить їхнє гілля теплим небом.
І сняться їм такі зелені сни, 
А я пишу – пишу до тебе…

Тримайся, рости, я завжди з тобою!
Поки пам'ятаєш, я завжди при тобі.
Тримайся, рости, я завжди з тобою!
Бувай, не сумуй, все йде на краще.

Осіннє небо - синій парашут
На білих стропах бабиного літа.
А я пишу - пишу тобі листи, 
А ти мене не хочеш розуміти.



 

Коментарі