ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА: ЖИТТЯ

Людина сама визначає свою сутність, а все те, що світ нам пропонує як рамки, в яких має перебігати наше життя і наша діяльність, — все це обман. Усвідомлення цього, власне, і дало йому підставу сказати: «Світ ловив мене, та не спіймав»...

Ще на початку 1930-х років український мислитель Дмитро Чижевський писав: «Тепер є не менше, ніж 250 великих та малих праць, присвячених Сковороді, який, як це загально визнано, - є найцікавіша постать історії українського духу. В цих працях висловлено, напевне, не менше, ніж 250 різних поглядів на Сковороду...».

Сьогодні число присвячених Сковороді праць в усьому світі уже давно перевалило за п'ять тисяч. І в тих працях – сила-силенна різних спостережень, присудів, тлумачень... Він і досі бентежить уми своєю глибиною та незбагненністю.

Здогадувався про це Григорій Сковорода чи ні? Бажав цього чи ні?

Драматизму в його особистій творчій біографії ніби й немає, і життя його досить бідне пригодами. Все напруження — між внутрішнім світом Сковороди, який залишався стабільним, незважаючи ні на що, і неспокійним, тривожним, трагічним життям навколишнього світу.

Якби спитати  в самого Сковороди ким він був, то важко сказати, що б він відповів. Людське життя філософ уявляв по-різному. Він міг услід за Йовом казати, що життя - це повсякчасна борня (звісно,  в сенсі «духовної війни»), міг говорити про життя як про грандіозну вселенську виставу, чиїм автором і режисером є сам Господь... Та швидше за все, Сковорода сказав би, що був на цьому світі безтурботним пілігримом, чиї ноги ходили по землі, а серце втішалося спокоєм десь далеко-далеко на небесах.

Життя... Сковорода зрозумів і відчув, що будь-яке чекання і є вже смерть. Перемогти смерть можна лише життям, відчуттям життя в кожний момент, кожному пункті, кожній точці свого існування. Бо життя є саме те, що є сьогодні й зараз. А завтра буде або смерть, якщо суть твого існування — чекати і чекати, або знову життя, якщо ти навчився знаходити точку — центр своєї безконечності.

Безконечний світ має ту особливість, що центр його, точка, куди циркуль ставиться, — скрізь, де завгодно. Отже, і ніде. Скрізь і ніде. Істина і щастя — скрізь, в кожній точці людського буття, і ніде, бо не мають певної оселі чи певного часу, на який треба чекати. Бог зробив усе потрібне легким, усе важке — непотрібним.

Життєвим правилом і основою мудрості для Сковороди є своєрідний принцип зведення «в точку» всіх цінностей. Якщо тільки цінність вимагає особливих матеріальних умов чи особливого часу, особливого місця для свого здійснення, ця цінність хибна й плотська. Радощі життя, повітря, вода, їжа, дружня бесіда за обіднім столом, з чарочкою наливки — це якраз не плотська і тварна, а людська радість. Він зовсім не аскет, він нічим не нагадує ченця з пустелі.

Суть вчення Сковороди в тому, що жодних рецептів досягнення справедливого суспільства та загального щастя не може бути. Це було б те ж чекання особливої точки простору і часу! Ну, а щодо мандрів, то вміння звести до мінімуму матеріальні клопоти й до максимуму — відчуття простої радості життя необхідне одному з трьох  мудрецям — пророкам, філософам, богословам. Інші — хлібороби та воїни — мають займатися кожен своїм. Головне, щоб заняття ці були природними, «сродними», до серця людині...