КОРОЛЬОВ

Він з раннього дитинства марив небом, двигунами, крилами і пропелерами…

Вже дорослим пригадував до найменших подробиць: він, маленький хлопчик, сидить на дідових плечах і заворожено дивиться, як чудернацька крилата машина відривається від землі,  летить над містечком наче птах, а потім сідає на його очах. Це було 4 червня 1911 року – тоді над Ніжином здійснив політ одесит Сергій Уточкін. На початку ХХ століття літак у небі був неймовірним видовищем, справжнім атракціоном, який готували та на який з нетерпінням чекали. 

Його молодість – це газодинаміка, ракети з гіроскопічним автопілотом, рідинне паливо і ракетоплани. Свій перший планер він сконструював в Одесі, а на інженера почав вчитися у Києві. У КПІ освоював омріяну професію, спеціалізувався на авіаційній техніці і навіть став спортсменом-планеристом, і тут же розпочав роботу над своїм дипломним проектом – легкомоторним двомісним літаком СК. А далі – Москва, де він захопився працями Ціолковського і домігся створення Групи вивчення реактивного руху. І вже в 1933 році вдало стартувала перша ракета. Здавалося, такі значні здобутки у перспективній ракетній галузі мали б убезпечити, та вийшло зовсім інакше – парадоксально інакше – обвинувачення у «підриві державної промисловості». До цього дня достеменно не відомо, що ж такого злочинного він зробив?

Його ім’я занесуть в розстрільний список, але не розстріляють – дадуть 10 років виправних робіт на золотій копальні. Під час одного з етапів він захворіє і спізниться на пароплав «Індигірка». Так хвороба врятує життя, бо пароплав піде на дно. 

Зекові пощастить вижити і працювати у знаменитих «шарашках» – конструкторських бюро, де товариш Берія збирав увесь цвіт радянської науки. Тобто, у тюрмі, де ув’язнені не копали уран, а клепали оборонний щит Батьківщини. Тієї Батьківщини, яка не знищила їх – хоча могла б! – а дозволила думати й творити за ґратами. І спокутувати там гріхи, про які знала тільки вона, ця «вєлікая Родіна». Працював над бомбардувальником Ту-2, ракетними прискорювачами, ракетами для польотів у стратосферу. Наприкінці війни йому навіть усе «пробачили» і зняли судимість.

Його повоєнна біографія – це, власне, і є історія космонавтики. Перший штучний супутник Землі, собака Лайка в космосі. Потім Гагарін, всесвітній тріумф, іще десять космонавтів… Далі апарати «Венера», «Марс», «Зонд»… Йому підпорядковувалися десятки конструкторських бюро, науково-дослідних інститутів, проєктних організацій, підприємств. Але про те, чим займається, він не міг розповісти навіть рідним, що вже говорити про інших. Країна не знала свого героя. Був просто Головний Конструктор. Лише високе начальство, підлеглі, колеги та ті, кого він відправляв у космічні польоти знали, що за всіма космічними досягненнями стоїть він – Сергій Корольов. Всі інші дізналися про це вже по його передчасній смерті. Він помер під час операції, так і не опритомнівши – а газета «Правда» нарешті відкрила світу ім'я людини, яка подарувала людству космос.

Сергій Корольов – це обов’язковий символ радянської міфології про щасливий і вільний народ, який будував Дніпрогес, літав у космос, орав цілину і найкраще за всіх у світі танцював на балетній сцені. А паралельно долав троцькістів-ухилістів і опортуністів усіх ґатунків. Про те, що самого Корольова засудили на десять років і відправили до інших ворогів народу на Колиму, тоді воліли не згадувати. Все життя він страждав від своєї «невидимості», невідомості і, незважаючи на звільнення з тюрми, несвободи. Справді, нагороджений багатьма відзнаками, засекречений, постійно з охороною, як у золотій клітці, він відчував себе вічно полоненим. Адже клітка завжди лишається кліткою.

Він все життя линув до неба… 

Йому випала непроста доля, тернистий життєвий шлях, який починався на українській землі, з дитячої мрії, із захоплення від дивовижного польоту аероплана, за яким хлопчина спостерігав з плечей свого дідуся, ніжинського козака.

 

Батько світової практичної космонавтики народився 12 січня 1907 року в Житомирі.