БУТИ ІВАНОМ МАЛКОВИЧЕМ

Його поезії не можна читати швидко - перший же прочитаний вірш вимагає ще раз повернутися до початку...  читати серцем, розчиняючись у красі та мудрості.... Дивним здається світ митця, але досить лише подивитися на нього поетовим поглядом – і розкривається найпотаємніша суть кожної деталі буття – всього того, що й становить наше життя.

Він в жодному слові своєму не покривив почуттям..

«Поезія — це не просто слова, це те, що залишається після прочитання. Це сяйво, що залишає по собі твір у нашій душі,» - так говорить сам Іван Малкович...

Господи, літа стебельце

всели до самітніх душ,

дай кожному звити кубельце,

і не поруш.

Хай кожен в цім світі спасеться,

хай світить з-за темних круч

довкола кожного серця

віри твоєї обруч.

Перший вірш Іван Малкович написав у 8 років. Як сам каже, нічого серйозного — про осінь і груші. З тих рядків він почав свою першу рукописну збірку — простий загальний зошит у цупкій обкладинці. До наступної він підійшов серйозніше: вирізав аркуші із зошита в лінійку, сам їх зшив. Спочатку в книзі були вірші, потім казка про доброго і злого брата, власні пісні з нотами. Йому було 10 і він уже цілих два роки відчував себе поетом...

Помітили талант Івана Малковича ще за часів, коли він навчався в музичному училищі в Івано-Франківську, і почали друкувати у стінгазеті. Потім, у Києві, була університетська літературна студія. А у 19 прийшло перше справжнє визнання — на всеукраїнському літературному семінарі в Ірпені кілька сотень літераторів шляхом таємного голосування обрали Івана Малковича «Найкращим молодим поетом». Його щастю не було меж.

А потім у першому номері газети «Літературна Україна» за 1981 рік вийшла велика публікація віршів Івана Малковича, 19-річного поета, натхненну передмову до якої написав сам Дмитро Павличко. Відтоді й почалося широке визнання Малковича в літературних колах.

А вже через два роки Ліна Костенко написала рецензію на рукопис його першої збірки поезій «Білий камінь». Через рік, у свої 24 (1986-го), Малкович стає членом Спілки письменників СРСР — на той момент наймолодшим.Таке визнання в юному віці могло би стати випробуванням на людяність... 

Поет, письменник, музикант. Здавалося б, улюбленцеві муз негоже братися до буденної роботи: та він став власником і директором першого приватного дитячого видавництво незалежної України «А-ба-ба-га-ла-ма-га»,  з перших днів роботи якого особисто слідкує за всіма процесами — і рукописи читає, і правки вносить сам, і на фабрику на друк приїжджає. Іноді він буквально там ночує. Завдяки його наполегливості у друк вийшли десятки казок та історій для дітей та підлітків. А починаючи з 2008 року видавництво працює і для дорослої аудиторії. 

У Івана Малковича часто питають про секрет успішного видавництва. І в нього завжди одна відповідь: «Палати тим, що ти робиш, звертати увагу на кожну дрібницю. Робити гарно, або ніяк... У будь-якій справі важливо створювати продукт з доданою вартістю — любов’ю. Коли людина хоче зробити більше, ніж від неї чекають, — цього не купиш за жодні гроші».

У 2017 році Іван Малкович став лауреатом Шевченківської премії. Його запальна промова про Шевченка і мовну політику України вразила багатьох не тільки своїми смислами, а й сміливістю і відкритістю — її прослухало кілька сотень тисяч людей.

«Треба вирішити для себе: або ти приймаєш премію з рук Президента, або ні. Але якщо вже приймаєш, то повинен завжди казати правду, коли твоє завдання — її донести. Але зробити це треба шляхетно, з розумом, і максимально зрозуміло для людей.

Мені важливо було показати Шевченка як людину, яка сама себе зробила. Важливо змінювати кут зору, під яким ми його розглядаємо, — у нашій країні на багато речей його треба міняти. Те, як ми формулюємо своє минуле, свою історію, впливає на те, як ми формуємо своє майбутнє...».

Відкрите обличчя, ніжна, майже дитяча усмішка... А ще – делікатність в усьому: в жестах, в розмові, в поезії...

Сьогодні, 10 травня поет святкує день народження...