ДОРОГА

Чи можна написати книгу, щоб той, хто її читав  – йшов її сторінками?..

...Дорога святого Якова не має кінця. Вона веде далі, ніж далеко. Дорога впирається у собор святого Якова. Але не завершується. Те, що виростає з нескінченного, не має завершення. Це суперечить тому, що повинно бути. Це суперечить тому, що є.
Ті, хто пройшов цю дорогу, вже не можуть із неї зійти. Навіть якби й хотіли. Хоча ніхто не хоче, щоб дорога святого Якова закінчилася. Паломники закохуються у дорогу міцно і назав­жди. Вони повернуться додому й сумуватимуть. Інакше не буває. Дорога знає про це. І залишається з тими, хто нею йшов, назовсім. Через підошви легких сандалів чи гірських черевиків проникає у шкіру. Вона легка, хоча йти нею важко. Вона сповнена таємниць, хоча здається, що всі її таємниці давно розгадано й описано. Однак кожен новий паломник, потрапивши на дорогу, відкриває її таємниці заново...

Восени 2013 року українська письменниця та перекладачка Дзвінка Матіяш разом зі своїм чоловіком Євгеном пішки пройшли паломницький шлях, який називають Дорогою святого Якова. Цей шлях починається у французькому місті Сен-Жан-П`є-де-Пор, перетинає усю північну Іспанію, а тоді завершується в іспанському місті Сантьяґо-де-Компостела. Це – один з найбільш давніх та популярних у світі паломницьких шляхів, а місто, до якого й прямують паломники, є третьою за значенням святинею католицизму, поступаючись лише Єрусалиму та Риму. Саме у Сантьґо-де-Компостела знаходяться мощі Апостола Якова, які є найбільшою реліквією Іспанії, а сам святий є її небесним покровителем. Спогади та враження про те паломництво Дзвінка описала в книзі «Дорога святого Якова».
Для кого ця розповідь – для людей глибоко віруючих і переконаних у спасінні саме завдяки паломництву? Чи, може, для людей абсолютно далеких від віри в її церковному розумінні? Чи це охудожнений документальний щоденник (чи радше – поденник)? Чи, навпаки, задокументований художній роман, пригодницький за своєю суттю? А може, це путівник для тих, хто любить мандрувати? Чи просто приватний фотоальбом з підписами-коментарями до особливо виразних кадрів життя?.. Усе водночас, але й ніщо поокремо... 
Ця книга розповідає про дорогу протяжністю в дев'ятсот кілометрів, і розповідає цілком практично: про труднощі та приємності, про особливості ночівель, спільних з іншими, незнайомими людьми, про поради для паломників та й просто мандрівників. Про знайомства з іншими людьми, з якими більше ніколи не зустрінешся, і зупинки в містах, в які, можливо, більше не повернешся. Вона розповідає про пам'ятники на шляху і небо Іспанії, про погоду в різних її регіонах, і про те, яка там земля. І, водночас, ця історія пронизана тим незримим, але майже відчутним на дотик світлом, яке знайшла авторка, навчившись іти, приймаючи шлях таким, яким він є. Навчаючись не шукати затишку і комфорту, не визначаючи якусь погоду, як хорошу чи погану. Навчаючись слухати тишу і людей, які розмовляють різними мовами, але усміхаються – однією...
«Дорога святого Якова» не лише про паломницький шлях. Вона про те, як знайти щось своє і прямувати до нього, йдучи за покликом серця. Навіть, якщо добре не знаєш, що можеш знайти. Навіть, якщо знаходиш не завжди те, чого очікував. Навіть, якщо це не дорога в прямому сенсі слова, а якась зовсім інша мрія.
Проживаючи цей щоденник чужого досвіду, мимоволі усвідомлюєш в процесі читання, як сам перетворюєшся на героя цієї історії, а коли наближаєшся до кінця книжки, то навіть відчуваєш якийсь присмак туги. Не хочеш, щоб вона дочитувалась, неквапно ступаєш малими кроками, намагаючись запам’ятати кожний її абзац, і водночас не можеш відкласти її, доки не перегорнеш останньої сторінки, доки не зустрінешся з Океаном віч-на-віч... 


Коментарі