ШАРЛЬ БОДЛЕР. КОРОЛЬ ПОЕТІВ

Він вірив, що його вірші, як і найкращі твори Гюго, Готьє, Байрона, залишать слід у людській пам'яті. Так і сталося. Його не лише читали — у нього вчилися: Верлен, Малларме, Рембо, Пруст, Рільке, Еліот...  Його літературна спадщина стала ґрунтом для цілого руху співців антиестетизму... 

Його життя, сповнене пристрастей, захоплень і розчарувань, - це ще один твір мистецтва, який він залишив нам.

Шарль Бодлер народився 9 квітня 1821 року в Парижі в заможній родині, яка досягла багатства та суспільного статусу під час наполеонівських воєн. У шестирічному віці втратив батька, а вже за рік матір Шарля знову вийшла заміж, однак стосунки з вітчимом у хлопця не склалися - друге заміжжя матері важко відбилося на його характері. 

Після навчання в ліцеї та університеті (навчання не завершив), з 1843 року Бодлер працює в літературних журналах, передусім як автор оглядів і рецензій про культурне життя Парижа, та тісно сходиться з представниками тодішньої паризької богеми. Йому подобалося шокувати паризьке товариство своїми витівками: він розгулював вулицями міста то в оксамитовому камзолі, то в чорному фраку з циліндром, то у простій сорочці паризького робітника, а якось навіть пофарбував волосся в зелений колір. Поширював чутки, що він гомосексуаліст і таємний агент поліції. Волів спати з дешевими повіями - говорив, що робить це, щоб заразитися хворобою, яка б призвела його до згасання й безсилля. Схильний до меланхолії, він шукав у стражданнях натхнення для творчості. Урешті-решт в якомусь борделі він підхопив сифіліс, а потім мучився через це решту життя.

Його літературний дебют відбувся 1845 року: в журналі «Художник» було опубліковано сонет «Дамі креолці». Через богемний спосіб життя та пристрасть до колекціонування живопису, Бодлер за два роки розтратив третину успадкованих батькових грошей. За рішенням сімейної ради, над ним встановили опіку, яка призвела до відчуття постійного приниження... 

Під час Лютневої революції 1848-го він - на барикадах проти королівських військ, а в 1851-му – у дні державного перевороту Наполеона ІІІ – бере участь у вуличних боях... 

1857 року виходить друком поетична збірка Шарля Бодлера «Квіти зла», до якої поет добрав усе найкраще й майже ідеально відшліфоване, бо прагнув довершеності. Популярності його віршам додала й епатажність поета. 

Він довго шукав назву для збірки, нарешті вдалий варіант Бодлерові запропонував письменник Іполіт Бабу. Через багатозначність французького слова «du mal» назву збірки можна перекласти і як «квіти зла», і як «квіти болю», і як «хворобливі квіти». Бодлер активізував усі значення цього слова: традиційно назву перекладають як «Квіти зла», присвяту Т. Готьє – як «хворобливі квіти», а болем просякнутий чи не кожний вірш збірки. Тож назва виявилася напрочуд місткою й виразною, саме у ній читається вся концепція «дивної краси», яку запропонував Бодлер.

За рішенням влади тираж було арештовано, а Бодлера засуджено «за образу суспільної моралі» до штрафу в 300 франків. Шість «найаморальніших» поезій зі збірки було заборонено (заборону скасували лише 1949-го).

1860 року було опубліковано збірку коротких художньо-філософських есе «Штучний рай», у якій Бодлер досліджує проблему впливу на людину збудливих засобів: вина, гашишу й опіуму. 1861 року виходить друге, останнє прижиттєве видання «Квітів Зла»... 1864-го журнал «Фігаро» публікує ще шість «поем у прозі» під заголовком «Паризький сплін». Того ж року поет був змушений залишити Францію через борги. Нудне бельгійське життя викликало огиду. Стрімко погіршувався стан здоров'я - виснажливе богемне життя, вживання опіатів та постійний стрес далися взнаки. Одного дня Бодлер втратив свідомість в церкві Сен-Лу в Намюріі - впав прямо на кам'яні сходи. 

1866 року, після серцевого нападу, мати забирає його в Париж, де 31 серпня 1867 після довгої агонії Бодлер помирає. Похований 2 вересня на цвинтарі Монпарнас у Парижі. В останню путь поета проводжала лише невелика група друзів, серед яких був Поль Верлен. 

"Бодлер... - це король поетів, справжній Бог". (Артюр Рембо)

Альбатрос

(Переклав Іван Драч)

Буває, пливучи дорогами морськими,

Аби розвіятись, полюють моряки

На альбатросів тих, що в вишині над ними

Серед блакиті й хмар пливуть віддалеки.

Коли на палубу вже люта сила збила,

Король небес, що знав всі грози без числа.

Волочить важко так свої великі крила,

Мов сніжно-білі два розкинуті весла.

Крилатий мандрівник - який незграбний в рухах,

В польоті буйнокрил - каліка на ногах!

Ще й дражняться - той в дзьоб йому із люльки дмуха,

А той, глузуючи, кульгає, ніби птах!

Поете! Князю хмар твоя подібна сила,

Між блискавок ти свій у грозовій імлі;

Але під шал образ перешкоджають крила

Тобі, вигнанцеві, ступати по землі.