ПОВІСТЬ БЕЗ КІНЦЯ

Його біографія схожа на суцільну «білу пляму»: про нього нічого не знали до початку 90-х років ХХ століття... Тільки після того, як українська діаспора Канади першою підняла питання про «Розстріляне відродження» та про геніїв української літератури, про нього почали говорити...

У приміському селищі Чаплі на Катеринославщині (зараз це частина мегаполісу), де народився та виріс Валер’ян Петрович Підмогильний,  вже не лишилося ані його рідної хати, ані людей, які знали цю сім’ю... 

Дослідники досі не можуть твердо сказати, звідки у нього, сина небагатих селян, взявся потяг до світової літератури і снага, щоб стати на один щабель із провідними європейськими письменниками, адже фактично Підмогильний став провісником європейського екзистенціалізму, майже на чверть століття випередивши творчі пошуки нобелівських лауреатів Альбера Камю та Жана-Поля Сартра. Щоб у цьому впевнитися треба просто прочитати його філософські твори.

Унікальність Валер’яна Підмогильного гостро проявилася і в його останньому творі «Повість без назви», який він почав писати у 1932-му. 

Вже відбулися арешти серед його друзів... Він розуміє, що у нього практично немає часу і намагається дописати твір, бо розуміє, що не сьогодні-завтра його заарештують. І 8-го грудня 1934-го року, в день  народження дружини, у будинку творчості під Харковом з’являється НКВД із ордером на його арешт. Підмогильний вже знає, що 5-го числа заарештували Плужника – його найбільшого приятеля й однодумця...

Раніше Плужник з Підмогильним обговорювали, як будуть себе вести, коли їх заарештують, Плужник казав: «Я не витримаю, мені не вистачить ані фізичної сили, ані моральної, щоб протистояти цьому натиску». Чому? У 30-му році, коли був процес СВУ, все це передавали по радіо біля Золотих Воріт: всі чули зізнання Єфремова, Дурдуківського, Чехівського. І жахалися, як ці інтелігентні люди можуть таке на себе говорити! А вони ж то говорили.

Тоді Підмогильний і Антоненко-Давидович, вирішили поїхати до Харкова, щоб прорватися на судове засідання і викрити, так би мовити, цей брехливий судовий процес. Вони прийшли, але коли побачили зламаних Єфремова, Чехівського, Дурдуківського і те, як їм демонстративно носив каву слідчий, не просто каву, а з тістечкам, а вони жували й і потім казали, що вони справді вороги радянської влади, – зрозуміли, що це щось таке, що нагадує божевілля...

До нас дійшла, фактично, частина цієї «Повісті без назви», яка збереглася в архіві дружини Підмогильного. З тюрми Підмогильний писав: «Катя, зверни увагу на цей рукопис, щоб ти його не загубила... ось ця сторінка, ти підклей її, щоб вона не загубилася». 

Повість так і залишилась  остаточно недоопрацьованою, а опублікована була лише у 1988 році в журналі «Вітчизна». Повна назва твору - «Повість без назви, до того ж цілковито неймовірна, вигадана від початку до кінця автором, щоб показати сутичку деяких принципів, важливих для нашого дня і майбутнього». 

Існує версія, що нібито цей твір мав стати твором без кінця, таким собі мистецьким експериментом. Але, це лише версія. Підмогильний не був постмодерністом, він був реалістом, і до таких хитрувань не вдавався.

Питання в тому: чи було закінчення? Цілком можливо! Про це говорив Григорій Майфет, український літературознавець і мистецтвознавець, що сидів у камері разом із Підмогильним: коли він запитав у Підмогильного, «ну, вы подписали, что вам предложили?». Підмогильний відповів: «Да, подписал, но с одним условием. Я сказал следователю: «Я нічого не буду підписувати до того моменту, поки ви мені не дасте купку паперу, олівець чи ручку, щоб я дописав оцей роман. Бо цей роман мене мучить. Я вважаю, що там я можу сказати те, чого ще ніхто не говорив у літературі». 

Підтвердженням словам Майфета є опис речей Підмогильного, коли його переводять із харківського НКВД у республіканське, тобто у Київ, 11 січня 1935 року. І там все: і шкарпетки, і сорочки, але й одна деталь: каламар, чорнильниця. Отже, він міг писати і, цілком можливо, твір був завершений та існував в архівах харківського НКВД. Можливо, слідчі, які так намагалися знищити всю українську культуру, у своєму чекістському ентузіазмі спалили й цей роман. Так могло бути...

Щодо долі самого Підмогильного, то вона була визначена наперед. Його розстріляли разом із соловецьким етапом 3 листопада 1937 року. Щороку українці їздять тепер на Соловки і Сандармох, щоб вшанувати пам’ять загиблих...

Валер’ян Підмогильний, класик філософської та соціально-психологічної прози доби Розстріляного Відродження, блискучий перекладач із французької, народився 2 лютого 1901 року.