ЗІРНИЦЯ РІЗДВА

У поетичній збірці  Юрія Андруховича 1991 року «Екзотичні птахи і рослини» цілком випадково натрапляємо на вірш, датований 1947 роком - «Екзотична рослина – пастернак»... 

Гуділи вітри.

Йшов холод зі степу.

І зимно було немовляті з вертепу

На схилі гори...

Зимового вечора 6 лютого 1947 року  в московському будинку  відомої піаністки Марії Юдіної зібралося невелике коло найближчих друзів. Того вечора Борис Пастернак прочитав кілька глав зі свого ще не завершеного роману «Доктор Живаго»... А закінчив читання – «Різдвяною зіркою». 
Наступного дня Марія Веніамінівна напише великого листа поетові, останні рядки якого будуть такими: «Якби Ви нічого крім «Різдва» не написали в житті, лише цього було би достатньо для Вашого безсмертя на землі та на небі. Благаю дати списати…»
Так і розпочався шлях «Різдвяної зірки» –  з рук в руки, від душі до душі. В цьому було щось першохристиянське. В умовах, коли духовні вірші не могли з'явитися у пресі, а Євангеліє було забороненою книгою, поет став євангелістом, а його читачі – учнями та місіонерами.

P.S. Говорять, що не варто читати переклад, коли можеш прочитати оригінал... Та все ж - радимо відкрити ПОЕТИЧНИЙ PROСТІР блогу та доторкнутись до чуда... 

Стояли в пітьмі, що тремтіла, вразлива,

Шепталися, ледве знайшовши слова.

І раптом із сутінків, звідкись ізліва,

Хтось мовчки відвів з-перед ясел волхва,

І той озирнувся: з порога на діву

Дивилась, мов гостя, зірниця Різдва.

...1947-1991-2021...