МИХАЙЛЬ

Він тривалий час вагався, ким стати: музикантом чи поетом. Записував протягом дня в щоденник, ким йому хочеться бути: з 9 до 11 ранку йому хотілося бути музикантом, і він грав на скрипці, а потім з 11 до 13 йому хотілося бути поетом, і він писав вірші...

Футуристом Михайлем Михайло став, прослухавши у Петербурзькому психоневрологічному інституті, де вчився тоді, виступи Маяковського. Надворі – листопад 1913 року. Семенко саме встиг видати збірочку з віршиками про "страшне велике місто", ідилічні краєвиди та "заплакані очі". Після літературного вечора Семенко запише:

Життя не є квітучий гай

Життя є вулиця шумлива

Автомобіль або трамвай

Тебе роздавить – будь щасливий…

Поет кидає все – скрипку, навчання, особисте життя – і повертається до Києва. В лютому 1914-го у передмові до восьмисторінкової збірочки "Дерзання" пише маніфест, де посягає на святиню: "Як я можу шанувати тепер Шевченка, коли я бачу, що він є під моїми ногами?.. Я палю свій Кобзар". "Маніфест" збігся у часі із урядовою забороною святкувати сторічний ювілей Шевченка. Це зробило неофіта ізгоєм серед українських митців і критиків... Його обзивали "ідіотом", "харцизом", "хамом", "прокаженим", "символом українського розкладу і цинізму". Газети не брали рецензій, а книгарні відмовлялись друкувати Семенкові видання... 

Про своє входження в літературу Сем (як його називали друзі) у "Промові" 1922 року напише:

Легше 3-м верблюдам
з теличкою
в 1/8 вушка голки
зараз пролізти
ніж футуристові крізь укр. Літературу
до своїх продертись

Сергій Жадан:

"Семенко може зацікавити тих, хто шукає іншу українську культуру – урбаністичну, модерну, агресивно-наступальну і разом із тим – глибоко психологічну й інтелігентну. Багато хто з потенційних читачів не читає українську літературу, як сучасну так і класичну, тому що не знайомі з творчістю Семенка, Шкурупія, Влизька та інших наших авангардистів. Вітчизняний авангард лишається непрочитаним і незасвоєним, а разом із ним незасвоєною і неприйнятною для багатьох лишається сама ідея української міської культури, української урбаністики. Семенко створив власну цілісну поетичну систему, що випередила час та обставини. Він передбачив багато речей, що почали вироблятися в культурній політиці світу – той таки поп-арт, синтез мистецтва й побуту".

Його біографія варта окремої книжки. Проте, в його життєписі і досі залишаються білі плями.

Його день народження припав на 31 грудня – останній день календарного року та водночас перший день року життя. Можливо, саме тому він так прагнув у всьому новизни й екстравагантності, був налаштований усе змінювати й починати з чистого аркуша. 

Михайло Семенко народився 1892 року в Кибинцях Миргородського повіту на Полтавщині.