УНІВЕРСАЛ СОБОРНОСТІ

22 січня 1919 року стояв морозний день, дерева були покриті інієм. Цей день уряд оголосив загальнонаціональним святом та вихідним. Урочисте убранство Києва залишилося з моменту вступу Директорії до міста 19 грудня 1918 року та похорону загиблих героїв Мотовилівки. На всіх будинках в центрі української столиці майоріли українські прапори, а на балконах були вивішені килими й полотна з українськими візерунками. Ялинкові гірлянди переплітались національними стрічками.

По всій Софійській площі були розташовані герби українських земель. На балконах урядових будинків були розміщені портрети і бюсти Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи. При вході з Володимирської вулиці на Софійську площу була зведена тріумфальна арка, прикрашена гербами Наддніпрянщини і Галичини. Ліхтарні і телефонні стовпи кілометрами стояли вздовж вулиць у гербах, вінках і прапорах ще з 19 січня.

Дата та місце проголошення Акту Злуки були обрані не випадково: 22 січня 1919 року – річниця появи ІV Універсалу УЦР про державну незалежність, а на Софійському майдані 10 червня 1917 року проголосили І Універсал УЦР.

У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, говорилося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

У своїх спогадах Лонгін Цегельський, український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець, писав: «З грудей тисяч, що стояли довкола, вирвалося, оглушаючи: «Слава! Слава Україні!», оце «Слава!» покотилось дальше і дальше аж до краю площі. Був це як шум моря у бурю: щось могутнє і незабутнє… Те, що ми тоді там переживали, це історія нації у творенні, це епопея національно-державного відродження. Такі хвилини рідко лиш і не всякому доводиться переживати. Ми ж саме переживали їх, були свідками їх та були самі авторами й акторами. Ми творили історію…».

Святкова подія відбувалася у важкий для українців час – більшовицькі війська на той момент вже захопили Харків, Чернігів, Полтаву…

Соборність – це не лише історія.

Це сьогодення нашої держави.

Соборність – це не лише про державу.

Це про кожного з нас.