КАТЕРИНА

7 грудня 1900 року в День святої Катерини у селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині Київської області Яготинського району) народилася «найквітковіша» художниця України...

Її життєпис – як роман, сповнений драматизму, у якому було й нерозділене кохання і чиєсь нерозуміння, й конфлікти з близькими людьми, а причиною всьому була одержимість, нездоланна відданість мистецькому покликанню...

В автобіографії вона сама вказала «вузлові станції» своєї долі: буквар і рішення батька й діда не віддавати в школу, раз самотужки грамоті навчилася; вплив сільських вчителів - подружжя Калитів, заняття малюванням; невдалі спроби вступу до миргородського художньокерамічного технікуму і київського театрального училища; втеча прямо зі сватання на могилу Шевченка за благословенням; шантаж батьків – пішла топитися в річку, щоб дозволили стати художницею; приїзд працівників полтавського будинку народної творчості...

Наприкінці 1950-х років, коли стало менше енергії та фізичних сил творити картини, Катерина Білокур звернулася до ідеї літературної творчості та написала оповідання «В селі Богданівці Шрамківського району на Черкаській землі», а до того вже була «Казка», і ще створила п’єсу на основі драми власного життя, де описала взаємини з рідними та близькими людьми, -  дійовими особами були Батько, Мати, Дочка...

Вона прагнула донести світові власну інтерпретацію свого життя. В цьому - наївна щирість укупі з самоповагою та усвідомленням власної місії. 

Текст п'єси виявився не бездоганним, його оцінили невисоко  і Катерина Білокур в розпачі знищила його...

Напевне, це вже був той період, коли нерви мисткині не витримували напруження від душевних і тілесних страждань. У неї не лише боліли ноги, зникали сили, а й усе сильніше болів шлунок, бо розвивалася вже не перша стадія раку — хвороби, про яку ніхто не відав. На живописі це позначається хіба що відчайдушним оптимізмом і неминущим захватом щедрістю й повнотою земних плодів, пишних квітів у останніх натюрмортах та букетах мисткині «Натюрморт», «Букет квітів» та «Все йде, все минає».

У листопаді 1960 року Катерині Білокур влаштували святкування ювілею. Свято в Богданівці відбулося грандіозне. Дивилася вона на гостей і саме свято з сумом і трохи здивовано... 

Все йде, все минає...

Катерина Василівна  загасла 10 червня 1961 року, пропалена-підточена пекельним холодом, у якому жила все життя й не мала жодної надії зігрітися. 

Творчість Катерини Білокур уповні не належить ані до професійного, ані до народного мистецтва, ані до образотворчого фольклору, ані до наївного мистецтва. В цьому - така дражлива своєрідність та привабливість її творів. Вони, не схожі на жодні інші, водночас живлені найрізноманітнішими знахідками світового мистецтва...