EDIT

Вона проживала кожен день як останній. Навіть, коли жила злиденно, витрачала все зароблене до останньої копійки… Народивши доньку, знімала номер у готелі на 12 годин, щоб дитина поспала, а потім йшла з крихіткою співати на вулицю, не думаючи про завтра, бо так її навчило життя: людина завжди буде мати все необхідне… Коли її гонорари сягали мільйонів, вона і їх витрачала блискавично та бездумно.

Вона вражала та надихала своїм перфекціонізмом. Могла репетирувати одну й ту саму композицію до 3 години ночі по 20 і більше разів поспіль – тримаючи всю команду, включно з композитором, доти, доки результат виконання, від першої ноти до найменшого жесту, повністю не задовольняв її... 
Вона постійно прагнула навчати і «запалювати зірки». Шарль Азнавур, Ів Монтан, Лео Ферре, Едді Костантен  – це лише деякі з імен, що з’явилися на французькій та світовій естраді завдяки їй. За словами одного з її коханих-протеже Жоржа Мустакі,  у співачки був дар «знати, як підживлювати творчість в інших людях».
Вона славилися своєю ексцентричністю й непередбачуваністю. У її помешканні завжди товклися люди, спали, їли, пригощалися напоями. Іноді вона годувала всю концертну залу морозивом, а квіти, що дарували їй на концертах, роздарювала. Вона робила за просто так шикарні подарунки, щоби побачити в очах людей радість. 
Вона любила сміх та завжди оточувала себе людьми, які могли її розвеселити. Заходилася від сміху з англійського розмовника: «Кому може знадобитися цей вислів: «Жінка чекає моряка, який пообіцяв повернутися до неї, коли стане капітаном»?»…

Поза сценою її не впізнавали. Вона одягала неймовірні сукні, йшла до кафе, де стверджувала, що вона – Піаф. Їй не вірили – тоді вона співала, пародіюючи саму себе. І всі сміялися. Оточуючі – над якоюсь «ненормальною», а вона – тому що всіх обдурила… Навіть, коли вона помирала від раку, кожного дня дивилася новий фільм. І сміялася…
Вона жила у безперервному потоці кохання. Одне кохання закінчувалося, інше – починалося. Не чекаючи, поки її покинуть, вона сама знаходила заміну. У 47 років вона пережила своє останнє кохання. Красень грек Тео Сарапо, молодший за Едіт на 20 років, з обожнюванням дивився на виснажену хворобою жінку та до останніх днів зворушливо піклувався про неї.
Вона жила у безперервному потоці кохання та пісні.

Я не знав нікого іншого, хто б так не беріг свою душу.

Вона витрачала її, немов кидала золото в кватирку.

Жан Кокто