В ОДНОМУ ПРИМІРНИКУ

 Я б тебе заховав серед неба у Бога,

Але небові й Богу сховатися де?

Сьогодні, 7 листопада 2020 року, Миколі Вінграновському вісімдесят чотири. Поет – по той бік зір…
Пам’ятаєте, у Метерлінка – «Якщо вони живуть у вашій пам'яті, виходить, не померли»… 
А в контексті літератури, виходить, що коли читаємо твори тих, кого давно немає поміж нас, ми творимо диво… 
Насправді, диво - поезія Вінграновського. Вона та він в одному примірнику…
Василь Герасим’юк, поет, який знав особисто Миколу Вінграновського говорить: 

– Про його вірші варто казати не «текст», а «твір». Бо це насправді твір, твориво «цілої» людини: це й емоції, і рефлексія, і пластична робота.
Це творення метафори, яка поза логічними конструкціями, яка часом віддалено асоціативна, яку фактично неможливо розшифрувати, але яка має свій чар, що його складно й пояснити. І навіщо, власне, пояснювати? 
Тут єднаються начебто непоєднувані речі. Вінграновський втручається навіть у морфологію слова, це вже не словотворення, а музичне «переформування» слів. У нього своєрідний синтаксис: слова ніби не мають між собою зв’язку, і виглядає, що лиш так найкраще.
Диво. 
Дивно. Ще зі школи пам’ятаємо поділ поезії на ліричну, пейзажну, громадянську, а ще окремо – вірші для дітей. Кому прийшло в голову ділити неподільне?.. Хоча, насправді є поети, яким краще вдавалися пейзажні замальовки, а хтось писав надзвичайні патріотичні вірші чи проникливу інтимну лірику. У Вінграновського є все.  А ще - він завжди писав щиро, бо інакше не міг…
Петро Вольвач, поет, якого Микола Вінграновський вважав своїм учнем,  говорить:
– Обпікаючись рядками Вінграновського, хочеться бути українцем. Гонорово навіть стає від того, що ти українець. Бо він несамовито красивий, цей Микола Вінграновський. Вишуканий, ніжний, чуттєвий і героїчний водночас.

На сторінках Поетичного PROстору блогу бібліотеки – вірші Миколи Вінграновського. 
Читаймо, бо МИ того варті!