Історія Пітера Пена

Ми любимо цю історію, а  наші діти – ще й вірять в неї... 
Джеймс Метью Баррі (1860 – 1937) не був дитячим письменником. Сучасники захоплювались його п’єсами та романами для дорослих, а ще шанували за широку громадську діяльність. Цьому неабияк сприяли риси вдачі письменника: він був надзвичайно доброю та чуйною людиною. Ось лише один факт: коли загинула експедиція відомого дослідника Антарктиди Роберта Скотта, через півроку на його тілі знайшли листа, адресованого саме Джеймсу Баррі, у якому капітан Скотт просив письменника подбати про дітей та вдів членів його експедиції, якщо вони загинуть. Баррі виконав останнє прохання друга…

Меланхолійний та мовчазний, Джеймс Метью мав багато друзів та легко знаходив спільну мову з дітьми. Серед його друзів – Томас Гарді, Джон Голсуорсі, Герберт Уеллс, Джеймс Мередіт, Генрі Джеймс, Джером К. Джером, Олександр Аллан Мілн, Артур Конан Дойл. Вже сам перелік імен здатний багато чого розповісти про письменника.

Нам з вами Джеймс Метью Баррі відомий як автор історії про маленького хлопчика, що не хотів дорослішати, вмів літати та весь час щось не міг поділити з піратами. Історія про Пітера Пена – одна з найчарівніших казок, на якій виросли цілі покоління британців. Напевно, ви навіть встигли побачити одну з численних її екранізацій...

Можливо, ця історія розпочалася ще в ті часи, коли Джеймс Метью був зовсім маленьким хлопчиком… Народився він 9 травня 1860 року у невеличкому містечку в Шотландії і був дев'ятою дитиною з десяти в родині простого ткача Девіда Баррі. Мати, Маргарет Огілві, яка, за звичаєм багатьох шотландських сімей того часу зберегла, своє дівоче прізвище, була обдарованою жінкою – гарно співала народні пісні, пам'ятала численні легенди та народні сказання… Коли Джеймсу виповнилося шість, загинув його брат, і він, щоб втішити маму, став носити його одяг та наслідувати його звички… То, може, Пітер Пен – це маленький Девід, який так і не став дорослим?.. А ще Джеймс постійно влаштовував різні вистави з братами та сестрами, грав у шкільному театрі. «Коли я був хлопчиком, я з жахом усвідомлював, що настане той день, коли мені доведеться залишити ігри, і я не знав, як ще зробити. Я відчував, що продовжуватиму грати, але це вже буде секрет», - писав він у одному зі своїх романів. 

Письменник постійно повертався до теми дитинства у своїй творчості: чи то було вічне дитинство тих, хто помер, так і не встигнувши стати дорослим, чи вічне дитинство тих, хто просто не бажав дорослішати та вважав дитинство своєрідним притулком, який насправді ставав пасткою. 

А, можливо, історія Пітера Пена почалася з того, що Джеймс Баррі, переїхавши до Лондона, потоваришував із сусідами – молодим подружжям Артуром і Сильвією Девіс, що мали п'ятеро дітей. А потім трапилось лихо: спершу Артур Девіс, а потім і Сильвія померли. І Джеймс Баррі став опікуном їхніх синів, узявши на себе турботи з виховання та освіти хлопчиків. Так у іграх із п'ятьма бешкетниками, у казочках на ніч, у цікавих та захопливих розповідях і народилася Небувалія, країна вічного дитинства, та Пітер Пен, загублений хлопчик, який не хотів дорослішати та так і залишився малим хлопчиськом.

Спершу з'явилася дитяча п'єса «Пітер Пен» (1904). Вона стала настільки популярною, що відтоді спектаклі про Пітера Пена ставлять щороку на Різдво не тільки в Британії, а й далеко за її межами. А 1911 року побачила світ повість «Пітер Пен і Венді», яка принесла письменникові славу. Вона перекладена багатьма мовами світу, її залюбки читають і діти, і дорослі. Письменник вважав братів Девісів – Джорджа, Джека, Пітера, Майкла та Ніколаса – своїми співавторами. «Я створив Пітера, гарненько потерши вас один об одного, як дикуни труть палички, щоб висікти іскру. Він і є та іскра, запалена вами», - писав Баррі у «Присвяті» до п’єси. 

За свою літературну та громадську діяльність Джеймс Метью Баррі був удостоєний великої шани: 1913 отримав титул баронета, 1922 нагороджений орденом «За заслуги», 1919 став лорд-ректором Сент-Ендрюського університету, а 1930 – почесним президентом Единбурзького університету.